Скасована конференція: Роль громадських активістів у формуванні мовного ландшафту та мовної політики

18-го травня було скасована конференція «Роль громадянського суспільства у формуванні етнонаціональної політики єдності у багатонаціональному регіоні: конституційно-правовий аспект». Інтернет-видання Kárpátalja.ma надає можливість всім запрошеним конференції поділитися своїми запланованими виступами з громадськістю тут, на нашому сайті. Виступ Степана Черничко, кандидата філологічних наук, директора Науково-дослідного центру ім. А. Годинки Закарпатського угорського інституту ім. Ф. Ракоці ІІ:

1. Мовна політика і мовний ландшафт

Мовна політика є втручанням з ідеологічним підтекстом у мовні відносини та традиції комунікації [5, 22]. У розумінні багатьох дослідників мовний ландшафт (англійською – Linguistic Landscape) є одним із компонентів мовної політики [14, 168; 15, 5]. Мовний ландшафт одразу візуалізує, робить „видимою” мовну політику [7, 206].
У міжнародній фаховій літературі постійно розширюється тематика пов’язаних з мовним ландшафтом досліджень, так само збагачується і тлумачення поняття мовного ландшафту: на сьогодні його частиною вважаються уже і написи різними мовами на візитних картках, так само як, наприклад, і маркування товарів [14, 154]. Коли публічний громадський простір перебуває у постійних змінах, у русі, то саме дослідження мовного ландшафту – очевидно насамперед через фотографію, яка здатна зафіксувати мить, – є статичним. Але сам мовний ландшафт не статичний, а динамічно змінний [13, 253].
Мовна політика регулює, які мови і яким чином можуть з’являтися у публічному громадському просторі. Мовна політика центральної влади формує мовний ландшафт згори (top-down) шляхом законів та інших нормативних документів. Сам мовний ландшафт можна тлумачити як знак, як певний символ [2, 8; 17]. Адже те, які мови проявлені в мовному ландшафті, має символічний зміст [13, 247].
Е. Шогамі звертає увагу на те, що мовну політику здійснюють далеко не тільки держави [14]. З цього можна зробити висновок, що у формуванні мовного ландшафту участь так само бере не єдиний учасник. Особливо це стосується територій, де проживають національні меншини. Р. Брубейкер вказує, що „національні меншини (…) потрапляють у лещата двох непримиренних між собою націоналізмів: з одного боку це націоналізм тих держав, у яких вони проживають, а з іншого – націоналізм тих материнських держав, з якими вони внаслідок етнонаціональної спорідненості пов’язані (…) . Національні меншини можуть і самі висувати вимоги, причому на національній основі. Саме ці вимоги роблять їх національною меншиною” [6, 15].
Нижче ми на двох конкретних прикладах покажемо, що у формуванні мовної політики, а також мовного ландшафту активно може бути задіяна більша кількість учасників. Ми розкриємо, що крім визначених Брубейкером трьох учасників, у формуванні мовного ландшафту можуть отримати роль й інші актори. Реакції цих учасників на активні дії один одного у формуванні мовного ландшафту в багатьох випадках впливають на мовну політику.
Через брак місця ми зосередимо увагу тільки на одному факторі, що відіграє роль у тому, яким буде мовний ландшафт на Закарпатті. Це започатковані знизу (bottom up) громадські ініціативи угорської національної меншини на Закарпатті з метою візуалізації (проявлення) своїх мовних прав через мовний ландшафт. У нашому дослідженні ми також хотіли б звернути увагу на те, що під час опису та вивчення мовного ландшафту територій, де проживають національні меншини, необхідно не просто зафіксувати, які мови і в якому співвідношенні виступають у публічному громадському просторі; треба також поставити питання, хто поставив (чи видалив) відповідні вивіски (написи), як це було зроблено і чому [10].

2. Мовний ландщафт як арена проявлення мовної політики громадськості

„Видимість громадського простору і той факт, що це в першу чергу формується державними органами, роблять мовний ландщафт центральною ареною для проявлення мовної політики, створення конкретних національних ідентичностей і маніпулювання громадськістю. Це може проявлятися в цій символічній арені через кілька способів, найбільш різко через стирання мов, тобто навмисне видалення вивісок певною мовою” – наголошує А. Павленко [13, 254–255].

Саме це відбулося 2014 року в Буштині (угорською – Bustyaháza), коли невідомі особи залили чорною фарбою угорськомовний напис на двомовній табличці з назвою населеного пункту. Однак у квітні 2016 року в пресі з’явилося повідомлення, що молоді активісти однієї громадської організації повернули напис угорською мовою (фото № 1 і 2). Замість органів влади чи представників місцевого самоврядування зафарбований, заляпаний дорожній знак відновили громадські активісти. Це мирний спосіб вирішення етнічних і мовних конфліктів. Сліди вандалізму були усунуті, однак питання про відповідальність поліції, яка не знайшла виконавців цього акту, а також органу місцевого самоврядування, який місяцями затягував відновлення таблички, все ще залишається відкритим.

Фото № 1 і 2.
Фото № 1 і 2.

Маємо на Закарпатті і протилежний приклад: коли громадські активісти не видаляють певні мови з мовного ландшафту, а навпаки – дописують.
За часів Радянського Союзу проявляти у громадському просторі назви населених пунктів угорською мовою на Закарпатті не дозволялося, тому і на табличках (дорожніх знаках) у межах цих населених пунктів угорська мова не використовувалася [3].
Після проголошення незалежності України у 1991 році навколо використання угорських назв населених пунктів на Закарпатті неодноразово виникали менші-більші конфлікти [3; 4; 8]. Однак у другій половині 1990-х років ситуація вирішилася: для більшості закарпатських населених пунктів, де проживають угорці, офіційно було повернуто історичні угорські назви [1, 646–647]. Ці назви угорською мовою з’явилися і на двомовних табличках (дорожніх знаках), розташованих на початку населених пунктів [4; 8]. Так було, наприклад, і у відомому своїм золоторудником селі Мужієво (угорською – Muzsaly або Nagymuzsaly), що знаходиться неподалік міста Берегово (фото № 3.).

3. kép / Фото № 3.
3. kép / Фото № 3.

Але у 2008 році під час заміни дорожніх знаків Державна автомобільна служба доріг на оновлених табличках замість назв населених пунктів угорською мовою подала український варіант латинськими літерами. Таким чином, назва села (Nagy)muzsaly шляхом „латинізації” українського „Мужієво” на новій табличці стала „Muzhiyevo” замість попереднього угорського варіанту „Muzsaly”. Як згодом писав „Карпаті Ігоз Сов” (Kárpáti Igaz Szó) у номері від 6 березня 2008 року, на табличку „місцеві по-шляхетному просто написали балончиком з фарбою справжню угорську назву населеного пункту” (фото № 4.).

Фото № 4.
Фото № 4.

Подібний випадок відбувся і у Берегові. Як видно з фото № 5, невідомі під українською назвою „Берегово” та транслітерованою назвою „Beregovo” дописали традиційну угорську назву „Beregszász”.

5. kép
5. kép / Фото № 5.

Виконані невідомими і неорганізованими цивільними „партизанські дії” не залишилися без наслідків. Сьогодні, їдучи з Мукачева до Берегова, можна побачити табличку, на якій поряд з українською назвою населеного пункту вказана і угорська (фото № 6.). А в Мужієві і надалі подорожніх зустрічає уже відомий нам з фото № 3 дорожній знак з виправленою угорською назвою.beregszasz_nevtabla

Отже, як бачимо, проявлення назв двох населених пунктів, де проживають угорці, способом, відмінним від традиційного, не відповідало вибореним закарпатською угорською громадою за часів незалежності України правам. Таке „порушення норми” спонукало мешканців „відновити” порядок у мовному ландшафті. Ініціатива знизу щодо „відновлення” мовного ландшафту вплинула й на органи влади, внаслідок чого відбулася корекція ситуації згори. Результат: сьогодні знову на дорожніх знаках з назвами населених пунктів, поряд з українською Мужієво та Берегово, бачимо також „Muzsaly” і „Beregszász”.

Пошкодження офіційних покажчиків (таблиць) є адміністративним правопорушенням. Однак насправді громадські активісти, які доповнили покажчики двох населених пунктів, відновили законність. Адже відповідно до ст. 6 Закону України «Про географічні назви» та ст. 20 Закону «Про засади державної мовної політики», на покажчиках назв географічних об’єктів у місцях компактного проживання національних меншин поряд з назвою державною мовою розміщується і текст цієї назви мовою національної меншини. Відтворення українських топонімів мовою меншини здійснюється відповідно до традицій мови відтворення.

3. Висновки

Під час дослідження простору, в якому проявляється мовний ландшафт, треба брати до уваги: (a) вигаданий простір (яким уявляють і хотіли б бачити заповнений мовним ландшафтом простір політики та інші представники влади); (б) життєвий простір (яким бачать і як інтерпретують мовний ландшафт люди, що живуть у цьому просторі); (в) практику простору (як насправді проявляються мови у громадському просторі) [16, 237]. У такому розумінні мовний ландшафт визначають ті закони та інші нормативні акти, якими згори регулюються межі заповнення громадського простору. Однак люди, що проживають на території, не завжди задоволені тим, як регулюють мововживання центральні органи влади. У такому випадку навіть можуть виникнути мовні конфлікти. Мовні конфлікти можуть стати видимими і в такий спосіб, що певні групи змінюють мовний ландшафт: зафарбують небажану мову або дофарбують ту, якої, на їх думку, не вистачає [11, 7–8]. У нашому дослідженні на кількох закарпатських прикладах ми підтвердили, що ініціатива знизу шляхом громадських або таємних дій може змінити мовний ландшафт. Ми показали, як реакції людей, що проживають у цьому просторі, можуть змінити мовний ландшафт. Перефарбуванням, „коригуванням” офіційних написів громадські активісти можуть показово змінити уявлений та передбачений політичними гравцями мовний простір [12]. Через встановлення органами влади таких покажчиків, де були відсутні написи мовою національної меншини, „мовний ландшафт перетворився в місце, де мовні конфлікти стають особливо помітними” [13, 254].

Мовний ландшафт символічно вказує, хто проживає у цьому просторі. Якщо мова національної меншини не проявляється у мовному ландшафті, це сигналізує місцевому населенню, що для влади нацменшина невидима, не існує. Аналізуючи інтенсивність прагнень на заповнення символічного простору, ми можемо зрозуміти, чому настільки важливо і для більшості (представникам титульної нації), і для меншості (національним меншинам) проявити свої мови у мовному ландшафті.
На думку Е. Шогамі, теорія та практика мовної політики має рухатися у напрямку забезпечення якомога більших прав та можливостей для суспільства, у напрямку активної участі у підготовці та реалізації рішень стосовно проявлення мов у вужчому та ширшому просторі, у мовному ландшафті [14, 169]. Місцеве населення, місцева громадськість часто набагато краще відчуває, яким має бути регіональний мовний ландшафт, як треба регулювати використання мов, ніж політики та чиновники центральних органів влади, які знаходяться за сотні кілометрів.

Література

  1. Левенець Ю. (голова редколегії): Закарпаття в етнополітичному вимірі. Київ: ІПІЕНД ім. І. Ф. Кураса, 2008.
  1. Ben-Rafael, E., E. Shohamy, M.H. Amara, N. Trumper-Hecht: Linguistic landscape as symbolic construction of the public space: The case of Israel. In D. Gorter ed.

Linguistic landscape: A new approach to multilingualism. Clevedon: MultilingualMatters, 2006. 7–30.

  1. Beregszászi A. Language Planning issues of Hungarian Place-names in Subcarpathia. Acta Linguistica Hungarica 43 (1995/1996): 1–8.
  1. Beregszászi A.: „Csata” a szimbolikus térért, avagy a látható/láthatatlan anyanyelv. In: Beregszászi A., Papp R. szerk. Kárpátalja. Társadalomtudományi tanulmányok. Budapest–Beregszász: MTA Etnikai-nemzeti Kisebbségkutató Intézet – II. Rákóczi Ferenc Kárpátaljai Magyar Főiskola, 2005. 158–163.
  1. Blommaert, J.: Language Policy and National Identity. In: Thomas Ricento ed. An Introduction to Language Policy: Theory and Method. Blackwell Publishing Ltd, 2006.238–254.
  1. Brubaker, R.: Nacionalizmus új keretek között.  Budapest: L’Harmattan–Atelier, 2006.

7. Dal Negro, S.: Local policy modeling the linguistic landscape. In E. Shohamy, D. Gorter eds. Linguistic landscape. Expanding the scenery. New York & London: Routledge, 2009, 206–218.

8. Dobos S. 2016. The Restoration of the Historical Hungarian Names of Hungarian-Populated Settlements in Territory of the Present-Day Transcarpathia from 1989 to 2000. Acta Humana 2016/6: 19–43.

9. Falunévtáblát tisztítottak a KMKSZ ISZ aktivistái Bustyaházán. Elektronikus hozzáférés: http://karpathir.com/2016/04/18/magyarellenes-
megnyilvanulas-bustyahazan/

10. Gorter, D., H.F. Marten, L. Van Mensel eds.: Minority Languages in the Linguistic Landscape.Basingstoke: Palgrave Macmillan, 2012.

11. Marten, F.H., L. Van Mensel, D. Gorter: Studying Minority Languages in the Linguistic Landscape. In: Durk Gorter, Heiko F. Marten, Luk Van Mensel eds. Minority Languages in the Linguistic Landscape.Basingstoke: Palgrave Macmillan, 2012. 1–15.

12. Orosz Ö.: Egy új fenomén – anyanyelvhasználati mozgalmak. In: Tóth K. szerk.

Nyelvi jogok 1. A kisebbségi és nyelvi jogok helyzete SzlovákiábanJogsegélyszolgálat 2009–2011. Somorja: Fórum Kisebbségkutató Intézet, 2013. 311–316.

13. Pavlenko, A.: Language Conflict in Post-Soviet Linguistic Landscapes. Journal of Slavic Linguistics 17 (2009): 247–274.

14 Shohamy, E: LL research as expanding language and language policy. Linguistic Landscape 1 (2015): 152–171.

15. Spolsky, B.: Language Policy. Cambridge: Cambridge University Press, 2004.

16. Trumper-Hecht, N.: Linguistic Landscape in Mixed Cities in Israel from the Perspective of ‘Walkers’: The Case of Arabic. In E. Shohamy, E. Ben-Rafael, M. Barni eds. Linguistic landscape in the city. Clevedon: Multilingual Matters, 2010.

17. Vigers, D.: Signs of absence: language and memory in the linguistic landscape of Brittany.International Journal of the Sociology of Language 223 (2013): 171–187.