Шкода, що Пуаро не їхав на поїзді, – пограбували делегацію KMPSZ

Днями дорогою додому з Києва обікрали делегацію Закарпатської угорської спілки педагогів (KMPSZ). Можна сказати, що ця інформація практично не містить новин, оскільки сотні людей кожного дня обкрадають, і ми ще навіть не згадали роботу парламентських політиків. Але ця подія чітко демонструє, що Україна залишається країною, де погані вчинки не мають наслідків, де громадяни можуть розраховувати тільки на власні сили.

Минулого тижня в Міністерстві освіти та науки України представники «KMPSZ» обговорювали нові законодавчі положення, що негативно впливають на навчання рідною мовою закарпатських угорців. Один з членів делегації повинен був все записувати на камеру. Після перемовин ввечері члени закарпатської делегації дістали квитки на нічний експрес до Ужгорода та повернулися додому.

«Вночі о першій годині мене розбудили колеги з питанням, чи всі речі на місці, – розповідає Ілдіка Орос, голова «KMPSZ».
– Коли я оглянула все кругом, здавалося, що все було на місці. Проте було дивно, що колеги могли ввійти, тому що я замкнула двері купе перед сном. Згодом з’ясувалося, що всі мої готівкові гроші та планшет були вкрадені. Одному з колег, викладачу інституту ЗУІ, Іштвану Берегсасі поталанило менше мене, тому, що від нього викрали сумку не тільки з гаманцем, а й з особистими речами.
В сумці була камера, на якій був запис слухання в міністерстві.
Цікаво, що більше нічого не зникло з купе. Тоді я подумала, як шкода, що з нами не їде на поїзді знаменитий детектив Агати Крісті, Еркюль Пуаро, який знайшов би злочинця до того моменту, як ми досягли б терміналу”.

Судячи з розповіді, пограбовані пасажири не чекали на Пуаро, відразу підняли тривогу. Вони попросили провідника вагону подивитися у записах камери що знаходився в кінці коридору, щоб довідатись, хто ходив вночі по коридору. Однак з’ясувалося, що відеокамера не має карти пам’яті, тому вона не фіксує запис, вона тільки для провідника поїзду, щоб спостерігати з його кабіни, що відбувається в коридорі. Провідник стверджував, що він просто заснув, коли стався злочин і він нічого не бачив.

В цей час обікрадені угорці вимагали відразу привести начальника поїзда. Його також попросили вжити заходів. Вони розповіли, що поїзд ніде не зупинявся, тому злочинці ще мали бути на поїзді. Однак вони дізналися від начальника потягу, що нема поліцейського на поїзді, а він не має права вживати заходів для того, щоб розбудити пасажирів та обшукати їх. Він запропонував, щоб пасажири, які постраждали, вийшли з поїзда на наступній станції і написали заяви в поліцію.

Після тривалих перемовин обікрадені змогли переконати начальника поїзда, щоб повідомив поліцію і вони на зупинці львівської залізниці вже чекали поїзда. Проте незабаром стало очевидним, що поліція не володіє ситуацією. Правоохоронці запропонували, щоб жертви вийшли з потягу, і повідомили про злочин, щоб їхні заяви направили до центральної поліції, яка в майбутньому і розслідуватиме справу.
Іштван Берегсасі нагадав поліції, що його посвідчення і гроші також вкрали – та що в Україні він може купити квиток на поїзд лише якщо покаже паспорт, а в тому разі якщо покине потяг, щоб заявити про крадіжку, то не зможе повернутися додому.
– Ви мене відвезете додому? – звернувся з питанням до поліцейського, який звичайно відповів, що це не їхній обов’язок. Виявилося, що міська поліція не має повноважень обшукати поїзд, їхні повноваження обмежені виключно територією станції. Вони запропонували нашим обікраденим героям повідомити про злочин на кінцевій станції, де вони покинуть потяг, тобто в Мукачеві.

Через кілька годин, на залізничному вокзалі в Мукачеві повідомили, що протокол тут також не може бути складений, а тільки у центральному відділенні поліції.
Ілдіка Орос повинна була з’явитися на офіційному заході ще вранці, тому відмовилася від складання заяви, але Іштван Берегсасі не хотів втрачати камеру інституту і відправився в міський відділ поліції.

Його наполегливість отримала результат, він майже вже написав заяву. Вже повинен був поставити свій підпис, як співробітник правозахисних органів отримав телефонний дзвінок, та повідомили Іштвану Берегсасі, що речі, якими він володів, були знайдені в поїзді, і він зможе їх отримати на кінцевій станції в Ужгороді.
Тоді Іштван Берегсасі, – що ще він міг зробити, – поїхав до Ужгорода, щоб взяти пакунок.
Єдиною вадою в цій справі було те, що речі знайшли не в тому вагоні, в якому їхала делегація «KMPSZ». Звичайно, це не завадило працівникам залізниці натякати викладачу за недбалість, тому що він забув стільки дорогих речей на поїзді…

„Здається, ми можемо бути спокійні, тому що, врешті-решт, крім грошей та вінчестера пам’яті, знайшлися особисті речі, включаючи камеру, з дуже цінним записом міністерських переговорів”, – підсумувала результати події, Ілдіка Орос.
– Але в голові людини крутяться питання. Наприклад, що чому вартість квитка, яка іноді досягає ціну квитка літака, така висока, якщо залізнична компанія не може гарантувати безпеку речам пасажирів? Адже для отримання квитка потрібно показати паспорт. Або хто несе відповідальність за порядок, за безпеку, за переслідування злочинців, якщо – судячи з нашої справи – не залізнична поліція? Чому саме законодавці ставлять у невигідне становище постраждалого громадянина – замість злодіїв – наприклад, звітувати потерпілим особам лише в міській поліції, що, крім того, ускладнює оперативне та ефективне переслідування злочинців?

І останнє, але не менш важливе: що може бути зроблено, якщо ця країна без наслідків залишає протиправне – це беззаконня, яке не тільки визначить життя окремих громадян, але і для всіх громад».

Hét
Kárpátalja.ma