Сьогодення: залишається тільки вперта віра

Минув лише перший тиждень 2017-го року, але вже й за стільки часу – коротких 168 годин – стає очевидним, чи зможемо реалізувати новорічні клятви, побажання та обіцянки, чи здійсниться те, в що віримо та надіємось.

Початок кожного року наповнює всіх якимось очікуванням, дає надію на те, що наступний рік принесе щось краще, гарніше, що знайдемо те, чого бажаємо, що наші заповітні мрії здійсняться. Тут, на Закарпатті, це особливо важливе для людей, оскільки ми на кінець-то, після двадцяти років, хочемо відчути, що Україна прибула кудись, хочемо вже в безпеці бачити своє майбутнє, своїх дітей, бабусь та дідусів, школи, освіти, медицини, підприємницької сфери, наших читачів.

Обіцянки українського Уряду співзвучні з нашими почуттями: зростання заробітної плати, безвізовий режим, проєвропейський напрямок зовнішньої політики, проте вже за декілька днів стало очевидним: це все лише омана населення.

Наприкінці 2016-го року здавалось, що все ж є надія на економічний розвиток, на здійснення підприємницьких мрій. Серед моїх знайомих теж дедалі більше людей намагались чистим шляхом розбудовувати свої підприємства, але на сьогодні вже преса повідомляє про те, що тисячами закриваються підприємці, оскільки з 1 січня всіх зобов’язують щомісячно сплачувати 704 гривні соціального внеску. Через постанову на всеукраїнському рівні вже більше 128 000 малих підприємців завершили свою діяльність, а в нас на Закарпатті вже 5 тисяч людей закрили свої підприємства. Здається, мало хто хоче сплачувати в державну казну гроші, майбутнє яких не бачить. Мабуть, цю зміну видумали добре освічені економісти, та й уряд, напевно, був готовий до масових закриттів, але ці числа, як на мене, занадто кардинальні та відчайдушні.

Нічим хорошим не обнадіює і недавня заява шведського економіста Андерса Аслунда. У своїй праці дослідник викладає власні погляди щодо майбутнього України. Економіст вважає, що в результаті американсько-російської домовленості, Україна стане жертвою світової політики. І тут спадає на думку, що, можливо, не випадково український уряд доручив обстоювання інтересів України в США саме лобістській фірмі за щомісячну винагороду в сумі 50 тисяч американських доларів.

Аслунд вважає подією року судовий процес українського «Нафтогазу» та російського «Газпрому». (У 2014-му році Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подала позов у Стокгольмський арбітраж проти російського «Газпрому» щодо перегляду договору про ціни за транзит газу до Європи через територію України – вид.) Ймовірно, ця справа стане судовим ділом століття. Результат очікується на другий квартал 2017-го року, але чи можна прорахувати, як вплине рішення Стокгольма на світову політику?

Нині лише сліпа надія керує людьми: можливо верхівка політичного керівництва здогадається, що настав час концептуальних дій, настав час раціональної, а не гангстерської розбудови держави, бо інакше не стане людей: не стане педагогів, лікарів, медсестер, робітників, у людей скінчиться терпіння та віра. Скінчаться фізичні та моральні сили. Українці вже не виходитимуть «помаранчево» на вулиці, бо, скажімо правду, в цьому немає сенсу; люди не організовують заворушень, бо вже розчарувались у всьому і у всіх – вони просто йдуть звідси, якнайдалі: мити посуд, прибирати, розношувати газети, працювати на лінії. Покидають тут все з тією надією, що десь ще можуть забезпечити гідне майбутнє для дітей, внуків та самих себе. Відтак, повільно, але дедалі швидше нас стає все менше. Не лише ми, угорці, зникаємо з української палітри, і може здійснитись кошмар молодої держави: населення критично зменшиться.

Чи можемо щось вдіяти, щоб стало краще? Скажу відверто, на державному рівні це майже неможливо, і це й не наше завдання. Але я вірю в щось, сліпою і впертою вірою вірю в те, що на громадському рівні можемо зробити Закарпаття більш сприятливим для життя. Тільки навчімося бути уважними один до одного, поважати й цінувати зусилля один одного, забути гарчання та міжусобиці, відмежовуватись від бандитського менталітету, вирватись із корупційної схеми, підтримувати позитивні починання, задуми, намагатись працювати з усіх сил, брати максимальну участь в суспільному житті. Навчімося жити так, як жили наші дідусі й бабусі за найважчих часів: бути наполегливим, любити та надіятись.

Кристина Кудлотяк
Kárpátalja.ma