Як стали таємною зброєю росіян українські національні меншини?
Стоячи на порозі Заходу, ми переживаємо зараз дуже цікаві й неоднозначні часи. У той час, як керівництво країни стукає у двері двома руками, переповнені національними почуттями патріоти роблять все для того, щоб це стало неможливим. Занадто заманливо, але й страшно перед Європейським Союзом та його ідеологією? Ну, я не знаю, що насправді за цим стоїть, але факт, що останнім часом деякі українські ЗМІ здійснили декілька випадів у бік найближчих наших сусідів, членів ЄС, та їхніх національних меншин, які тут проживають, а таким чином, і на ідеологію, яку представляє ЄС.
Не дуже дивно, що ультраправих поглядів „Закарпаття-онлайн” як доказ свого патріотизму, в черговий раз викопали писанину про сепаратизм меншин. Разом з тим, після цього автор опублікованого ними допису, Олександр Ніконоров (вперше стаття була опублікована російською на донбаському сайті depo.ua) постає передчитачем як людина зі здоровим глуздом, зациклена на теорії світової змови. І не дивно – адже під впливом подій на Сході, на Закарпатті вже стало звичкою деяких діячів бачити у діяльності угорців, що тут проживають, потенційну небезпеку розриву країни. Про нашу реакцію на писанину Ніконорова зможете докладно прочитати ТУТ. «Слідчий журналіст» уже не тільки нас, а й «діяльність» українських поляків та румунів оцінює, як національну небезпеку. Нумо, подивимось, як опинилися у нашій ситуації польські й румунські сусіди, перевтілившись у демонів російської агресії.
За словами автора, поки нинішнє керівництво України намагається побороти проросійський сепаратизм і амбіції Кремля, що дестабілізують політичну ситуацію в Україні, не приділяється досить серйозної уваги загрозам, які можуть нести сусідні країни. У всіх трьох «обвинувачених» спільним є те, що їхню національну та політичну діяльність характеризують ультраправі та неофашистські угрупування. Висвітлення здогадів та висновків робиться так, ніби ці угрупування керують у даних державах. Наприклад, у поляків перераховується довгий список подібних угрупувань, аналізується їхня діяльність та зв’язки. Групу Анатолія Шарія названо засобом російського впливу. На думку Ніконорова, група Шарія не є більшим, ніж антиукраїнська пропаганда в Польщі серед відомих представників. У так званої провокаційної мережі стає все більше й більше послідовників у соціальних мережах. Шарії систематично аналізують як українську, так і російську політичну ситуацію, показують зйомки прихованою камерою, які показують українську бідність – здебільшого становище, у яке потрапили пенсіонери, що потрібно робити згорбленим стареньким, щоб вижити. Крім документування ситуації, він матеріально допомагає цим людям, яких ігнорує політична «еліта».
Автор вважає, що через ці угрупування Росія впливає на настрої у країні й однозначно, на порушення її цілісності. Стверджує, що вплив Польщі та її «імперські замашки» доказують численні українські робітники в Польщі, обмін студентами в університетах та інші правдоподібні, реалістичні взаємодії між сусідніми країнами. Зі статті випливає, що поляки, на відміну від росіян, набагато професійніше сіють насіння сепаратизму, тому що вони намагаються зарадити потенційному антипольському настрою українців.
Хоча найменш загрозливою вважає автор Румунію, проте застерігає всіх бути дуже обачними, адже на його думку, зміцнення румунського національного духу може стати небезпечним і вивести на перший план ті націоналістичні ідеї, за якими території України (Чернівці та Одеса), які раніше були частинами Румунії, повинні знову їй належати.
Автор каже, що бачить суперечливим і небезпечним напрямок румунської національної політики щодо підтримки румунів, які проживають на території України, їхнє ставлення до зміцнення їхньої ідентичності. На думку автора, 151- тисячна румунська меншість є потенційною загрозою для України, адже румунське керівництво може за своєю примхою використати їх для реалізації своїх власних цілей. Бачить загрозу у подвійному громадянстві та у питаннях, пов’язаних з освітою – само собою зрозуміло, що це стосується і угорських відносин.
Підводимо висновки:
– на думку автора статті, національна політика деяких країн – ніщо інше, як протиукраїнська сепаратистська пропаганда;
– всі три розділи характеризують політику певних країн на основі ультраправих поглядів;
– підтримку зацікавленими країнами національних меншин, що проживають в Україні, однозначно потрібно розглядати, як «імперські амбіції»;
– всі дії сусідніх країн на підтримку національних меншин (матеріальні, освітні) ніколи не сприйматимуться, як вчинки з добрими намірами, а лише як «імперські» підступні задуми з метою розширення території;
– а слова про те, що підтримка приносить користь не тільки меншинам, а й більшій частині суспільства, він інтерпретує як прямий сепаратизм.
Що я можу сказати: важко визначити, чи мова йде про статтю, написану на чиєсь замовлення, або з метою посіяти паніку, чи то хтось закритий в чотирьох стінах і не знавши, до чого причепитись, вилив свій параноїдальний стан душі на весь світ. Зробив це, бувши відданим патріотом, для захисту національної єдності країни – звісно, російською мовою. Звідси залишається вже тількиодин крок до того, щоб знайти й на собі залізну руку російського впливу…
Юліанна Кочіш
Kárpátalja.ma